ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПІД ЧАС ВІЙНИ

                                                                                                                                     Кафедра психології, соціальної роботи та

                                                                                                                                           інклюзивної освіти КЗВО «ОАНО»

ЯК ПСИХОЛОГІЧНО ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ПІД ЧАС ВІЙНИ

(рекомендації для вчителів та батьків)

Емоційний і фізичний стан людини

Для кожної людини, в першу чергу, важливо відчувати себе фізично і психологічно у безпеці. Це одна із базових потреб. Для дитини почуття безпеки, прийняття, повага й любов з боку батьків, вчителів – основа для гармонійного розвитку. Під час воєнного стану і дорослі, і діти відчувають небезпеку, невпевненість у завтрашньому дні, частково втрачено відчуття контролю над ситуацією і своїм життям. Це призводить до виникнення стресового стану, який є природною реакцією. В результаті зустрічі з сильним подразником організм реагує стресом та повинен мобілізувати свої ресурси для самозахисту і виживання.

Основні актуальні стресори

• втрата звичайного усталеного образу життя;
• відчуття відсутності контролю над ситуацією, її непередбачуваність;
• відсутність достатньої інформації для прогнозування майбутнього;
• обмежені соціальні зв’язки, їх часткова чи повна втрата;
• негативні думки про те, що ситуація погіршується;
• ситуації, що потенційно чи реально загрожують життю людини, її родичам та іншим близьким людям тощо.

[за матеріалами презентації О.В. Флярковської, начальника відділу наукового та навчально-методичного забезпечення змісту позашкільної освіти та виховної роботи Інституту модернізації змісту освіти]

Ознаки стресу

• Емоційні ознаки стресу: тривога, апатія, роздратованість, психічна втома, відчуття безпорадності тощо.
• Фізичні ознаки: підвищена швидкість серцебиття, дихання, розширені зіниці, почервоніння або збліднення шкіри, пітливість, у деяких стан оціпеніння, головний біль, порушення сну, апетиту (пропадає або навпаки починається психоемоційне заїдання), часті захворювання, виснаженість, вживання у великій кількості ліків, фізична слабкість та скарги на самопочуття.
• Когнітивні ознаки: порушення концентрації, переключення та розподілу уваги, зниження пам’яті, порушення процесів аналізу та синтезу, здатності робити висновки, критично мислити; наявність негативних думок, установок.
• Поведінкові ознаки: загальмованість, стурбованість, метушня, уникнення відповідальності й взаємовідносин, екстремальна або деструктивна поведінка, зневага до себе, емоційні сплески, вибухи або навпаки замкненість у собі.

Фази переживання стресу

1. Фаза тривоги : організм стикається з подразниками і фактором середовища, що викликає певні відчуття та намагається до нього пристосуватися.
2. Фаза стабілізації та опору: настає у випадку, якщо стресор продовжує діяти. Організм певною мірою адаптується до нових умов і намагається успішно впоратися з викликали, які спричинили стрес. Тоді він витрачає «резервний» запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.
3. Виснаження: якщо стресор продовжує діяти довгий час, відбувається виснаження внутрішніх ресурсів і нездатність організму адаптуватися, в результаті чого процес може перейти в патологічний характер, що може мати негативні наслідки для фізичного і психологічного стану людини.

[https://ru.osvita.ua/vnz/reports/psychology/28184/]

У перші дні воєнного стану у всіх людей була фаза тривоги, далі поступово настає адаптація до нових умов. Але вона ефективна, якщо людина почуває себе хоча б у відносній безпеці. Якщо ж ситуації із загрозою життю повторюються або є дуже тривалими, то адаптація утруднюється і може бути виснаження.

Сила переживання тривоги, тривалість адаптації залежить і від наявності актуальної загрози, і від індивідуальних особливостей людини. В актуальній ситуації перша адаптація у багатьох вже відбулася. І потрібно вибудовувати новий уклад свого життя, враховуючи нові реалії. Але при тому кожної миті вірити у те, що ми переможемо, і обов’язково настане мир на нашій землі.

Як психологічно допомогти дитині

1. Демонструйте дітям свою любов і прийняття: словами, поглядом, обіймами.
2. Будьте разом з ними. Можливо, не весь час, а за потребою, і обов’язково – у ситуації реальної або потенційної небезпеки.
3. В процесі розмови підтримуйте зоровий контакт.
4. Говоріть з дітьми про те, що відбувається. Безумовно, не треба лякати, важливо говорити так, щоб дитині було зрозуміло. Краще, щоб вона дізналася необхідну інформацію від тих, кому довіряє, а не шукала інші неконтрольовані вами джерела. Замовчування, приховування інформації у ситуації небезпеки збільшує стрес і викликає ще більш негативні очікування та страх. В кінці розмови обов’язково дайте позитивне налаштування.
5. Залежно від віку дозуйте кількість і зміст інформації про бойові дії та їх наслідки. Уникайте того, щоб дитина бачила фото чи відео, які можуть негативно вплинути на її психіку. Важливо, щоб вона була поінформована про актуальну ситуацію, але без яскравих деталей.
6. Проговорюйте та обговорюйте те, що відчуваєте, що відчуває дитина. Не треба ділитися подробицями ваших страхів і переживань з дітьми, бо це їх налякає. Але проговорити в цілому ваші почуття (наприклад, що Вам теж страшно, але треба зібратися) – це нормально. Треба показати дитині, як ділитися почуттями і випускати їх із себе. Це знижує рівень стресу.
7. Для зменшення стресу можна використати малювання чи гру.

Свої емоції і почуття дитина може намалювати. Для цього не потрібні художні уміння. Важливе лише бажання. Малювання може бути фарбами, олівцями, крейдою, підійдуть будь-які підручні матеріали. Після завершення малюнку важливо його обговорити (що зобразив, як почуває себе, що хоче сказати, зробити і т.д.). Якщо малюнок насичений негативними емоціями і почуттями, то можна запропонувати дитині його знищити (символічне знищення страху тощо).

Можна використовувати гру для програвання ситуацій, які викликають стрес, щоб у ігровій формі пережити таку ситуацію, трансформувати її та вирішити. Для цього підійдуть різні іграшки: фігурки людей і тварин, ляльки, машинки, іграшкова військова техніка, будиночки, конструктор. Також підійде гра з піском (пісочна терапія).

8. За необхідністю використовуйте разом з дітьми психогімнастичні вправи для зняття психоемоційної напруги.
9. Не потрібно довго «застрягати» на заглибленні на рівні почуттів.

Поки загроза не пройшла, вона продовжує діяти як стресор. Тому тривога, страх знову можуть з’являтися. Це природно. Важливо не фіксуватися на цих почуттях, тому що це може призвести до фіксації відчуття безпорадності. А воно заважає діяти.

10. Продумуйте і обговоріть, що ви можете зробити для покращення ситуації для себе, ваших близьких, сусідів. Тобто необхідно перейти до конкретних дій, навіть самих простих. Це дозволяє повернути відчуття контролю над ситуацією тут і зараз.
11. Домовтеся про сигнали потреби у допомозі: це можуть бути певні слова, жести, дії.
12. Обговоріть разом ваші спільні дії у разі виникнення загрозливої ситуації. Треба заздалегідь чітко знати, як діяти. У спокійній обстановці порепетуйте їх. Це допоможе у необхідний момент уникнути паніки, краще психологічно зібратися і швидко відреагувати.
13. Обов’язково обговоріть правила безпечної поведінки при зустрічі з незнайомцями у воєнний час, правила інформаційної безпеки, в тому числі в мережі Інтернет, у месенджерах.
14. Не треба говорити дітям те, що Ви не можете гарантувати. Наприклад, заспокоювати тим, що завтра всі негаразди скінчаться, якщо Ви не можете цього забезпечити. Тому що невиконана обіцянка підриває довіру і до Вас, і до позитивної перспективи в цілому.
15. Скажіть, що Ви поруч, Ви разом з дитиною, будете підтримувати і допомагати один одному, що разом ви сильні. І все зможете подолати, навіть якщо буде складно.
16. Обов’язково говоріть про те, що дитина може у будь-якому випадку звертатися до Вас.
17. Формулюйте і фіксуйте разом з дитиною позитивні установки: ваші позитивні налаштування на день, загальні позитивні очікування, «малювання» позитивної перспективи майбутнього.
18. Будуйте позитивні плани на день, намагайтеся їх виконати, фіксуйте увагу дитини на всіх приємних моментах, реалізованих етапах планів тощо.
19. Демонструйте дитині приклад раціональної поведінки.
20. За можливості підтримуйте звичний для дитини розпорядок дня. Виконуйте разом рутинні домашні справи, читайте книжки, грайте, організуйте навчання онлайн, слухайте музику, дивіться мультфільми та кінофільми (але не насичені агресією) тощо.
21. Створіть можливість для спілкування дитини з іншими родичами, з однолітками: реальні зустрічі (якщо це безпечно), спілкування за телефоном або онлайн.
22. Якщо у вас вдома є домашні тварини, то дайте можливість дитині більше часу проводити з ними. Таке спілкування знижує рівень стресу.
23. Приготування до сну. За 1,5-2 години до сну – тільки спокійні ігри, читання книжок, заспокійливих, мирних казок (для дошкільного та молодшого шкільного віку), спілкування в сімейному колі. Перед сном дитині бажано обійтися без телевізора і гаджетів. Перед тим, як лягати спати, обійміть дитину та разом створіть позитивні налаштування.

Прийоми для зняття психоемоційної напруги

(для дорослих та дітей)

[https://sumy-gospital.lic.org.ua/novyny-2/poniattia-samorehuliatsii-sposoby-samorehuliatsii/]

1. Вивільнення дихання – один із способів, який допоможе викинути з голови проблеми та одночасно розслабитись.

Забудьте про всі неприємності, просто дозвольте собі це. Ви зможете до них повернутися, коли побажаєте, але зараз дайте собі передих. Протягом трьох хвилин дихаєте повільно, спокійно і глибоко, можете навіть закрити очі, якщо вам так більше подобається. Якщо хочете, порахуйте до п’яти, поки робите вдих, і до семи, коли видихаєте. Уявіть, що коли ви насолоджуєтеся цим глибоким, повільним диханням, ваш неспокій випаровується.

2. Повторення коротких, простих тверджень дозволяє впоратись з емоційною напругою, знімає неспокій. Ось декілька прикладів тверджень для аутогенного тренування:

• зараз я відчуваю себе краще;
• я можу повністю розслабитися (у безпечному місці), а потім швидко зібратися;
• я можу керувати своїми внутрішніми відчуттями;
• я справлюся з напругою у будь-який момент, коли побажаю;
• внутрішньо я відчуваю, що все буде в порядку.

Можете придумати свої твердження. Головне – повторювати їх декілька разів в день (вголос або записувати).

3. За допомогою заспокійливих слів або фраз потік негативних думок можна перервати.

Виберіть прості слова, наприклад, «мир», «відпочинок», «спокій», «заспокоїтися», «врівноважений», або фрази типу: «глибоке і ще глибше розслаблення». Закрийте очі та зосередьтеся. Повторюйте слово чи фразу про себе протягом 1 хвилини. Хай думки проносяться у вашій голові, не давайте їм оволодіти вами. Дихайте повільно і глибоко.

4. Позитивні приємні образи для саморегуляції.

• Сядьте зручно, по можливості закривши очі.
• Дихайте повільно і глибоко.
• Згадайте одну із ситуацій, коли ви почували себе у безпеці та вам було дуже приємно. Або пригадуйте якісь приємні речі, які ви можете відчути за допомогою слуху, зору, на дотик, на смак, за запахом тощо.
• Проживіть її заново, згадуючи всі її зорові, слухові, тілесні відчуття.
• Побудьте всередині цієї ситуації кілька хвилин.
• Відкрийте очі та поверніться до актуального моменту.

5. Даний прийом допомагає вгамувати сум’яття. Якщо людина бачить перед собою безліч проблем плюс прагне вирішити кожну з них саме в цю хвилину, то це викликає сум’яття. Воно призводить до напруги.

Коли ви відчуваєте, що стаєте неуважними, що вас щось бентежить, подивіться на годинник та постарайтеся повністю зосередитися на тому, що ви робитимете у подальші 10 хвилин. Не дозволяйте собі відволікатися або ухилятися від основної справи. Зосередьтесь на майбутній діяльності, незалежно від того, що це (навчання, домашнє прибирання, розмова). Після концентрації уваги на чомусь одному протягом 10 хвилин ви, швидше за все, відчуєте себе спокійно, а попрактикувавши, зможете досягати гарного результату за 2-3 хвилини.

6. Якщо ви не знаєте, як підступитися до вирішення якоїсь ситуації, можна зробити наступне:

• запишіть всі свої думки, що її стосуються; це повинен бути список позитивних дій, які треба зробити, щоб її вирішити;
• виберіть з них 2-3 найбільш ефективні, на вашу думку;
• почніть з найбільш термінової ситуації;
• якщо потрібно, попросіть поради у кого-небудь із ваших близьких чи друзів.

7. Створіть план для вирішення ситуації та дійте відповідно до нього.

• Зберіться з думками і складіть покроковий план дій для вирішення цієї ситуації.
• Зосередьтеся на цих кроках. Поетапно виконуйте свій план.
• Похваліть себе за певні досягнення.

8. Якщо Ви не можете вирішити ситуацію повністю, глобально, то оберіть, що ви можете змінити на краще, яку її частину вирішити. І дійте.

[https://sumy-gospital.lic.org.ua/novyny-2/poniattia-samorehuliatsii-sposoby-samorehuliatsii/]

Вправи для зняття / зниження тривожності

(для дітей і дорослих)

[https://t.me/pom_pom_ar]

1. Поверни собі почуття безпеки.

Знайди місце, де безпечно, загорнись у теплий плед.

2. Створюй собі опори.

• Сядь і відчуй опору, притулившись спиною до стіни, якщо стоїш, відчуй усім тілом тверду поверхню та її опір.
• Відчуй, що твої ноги – це коріння могутнього стародавнього дерева, яке вростає в ґрунт, відчуй через стопи вібрації, що йдуть із центру землі.

3. Стабілізуй дихання.

Зроби три глибокі вдихи-видихи: вдих через ніс – видих через рот і довше вдиху, щелепа розслаблена.

4. Повернися у тіло.

• Розітри долоні до того, щоб стало гаряче, розімни вуха, швидко та сильно потопай ногами.
• Активно зроби масаж обличчя, якщо хочеш – покривляйся, побалуйся.
• Простукай грудну клітину – 1 удар в секунду.
• Легко постукай, поплескай по всьому тілу.
• Активно рухайся, стрибай, тряси руками-ногами.
• Обійми себе – посидь, відчуй, як змінюється відчуття, потім потягнись у всі боки.
• Позіхай на повну силу, не менше 5 разів.
• Випий теплої води, з'їж щось смачне.

5. Прояви емоції.

• Дозволь своїм емоціям бути: плач, якщо плачеться, кричи, рикай і т.д.
• Дозволь собі боятися. Випусти свій страх, викинь його із себе.
• Проси про допомогу, якщо потрібно, це важливо.
• Подбай про тих, кому ти можеш допомогти. Підтримай їх.

6. Подумай про те, заради чого ти живеш.

Зроби щось із цього списку. Заради себе! Заради своїх близьких!

[https://t.me/pom_pom_ar]

Як психологічно допомогти дитині,

яка тільки що пережила ситуацію гострої небезпеки

(модель екстреної психологічної допомоги «МААСЕ»,

авт. М. Фархі, Ізраїль)

Екстрена психологічна допомога спрямована на повернення постраждалої людини до адаптивного рівня функціонування, зниження інтенсивності впливу стресової події.

Базові принципи екстреної психологічної допомоги

• Захист.
• Слухання.
• Приєднання.
• Моделювання ефективної поведінки (своїм прикладом).
• Навчання: відкриття альтернативних перспектив майбутнього.

Мета: вивести дитину із стану сильного стресу, шоку, допомогти позбутися почуття самотності, безпорадності, активізувати ресурси, допомогти усвідомити, що відбулося, та включити її до активної діяльності: що можна, потрібно зробити далі.

Принципи моделі «МААСЕ»

1. Зобов'язання, формування відчуття приналежності.

Якщо дитина опинилася, тільки що пережила екстрену ситуацію (обстріл, аварія тощо), то вона налякана, почуває себе одинокою, незахищеною. Необхідно перевести самотність в стан приналежності.

Треба підійти до дитини (дітей), подивитися їй в обличчя, представитися, сказати «Подивись на мене. Я з тобою, ми разом, я тобі допоможу. Як тебе звати?». Треба встановити контакт і домогтися того, щоб дитина зрозуміла, що вона не одна, що поряд є доросла людина, на яку вона може розраховувати.

При цьому ми лише присутні, але не наголошуємо на емоції, не говоримо про те, як їй зараз погано або про те, що вона все подолає.

2. Заохочення ефективної діяльності: призначення ролі / функції.

Важливо перевести дитину із стану безпорадності до почуття здатності та бажання діяти.

Можна запропонувати їй план активних дій, який допоможе відчути контроль у ситуації травми, відмовившись від безпорадності. Важливо звертатися до людини саме у рольовому аспекті.

Якщо декілька дітей знаходяться на відстані один від одного, то підійти по черзі до кожного і встановити контакт, призначити навіть просту роль, функцію. Наприклад: «мені потрібна твоя допомога, зроби, будь ласка,…». Потім дітей треба об’єднати. І разом перевести у безпечне місце. Далі спитайте, що дитина хоче зробити, кому зателефонувати. Знову призначте функції.

Якщо дитина знаходиться в ступорі, не реагує:

1) скажіть: «Зараз я візьму тебе за руку і потисну її»;

2) потисніть руку;

3) скажіть «Тепер потисніть мою руку у відповідь»;

4) якщо є відповідь (потисли руку), то вже є контакт, і можна далі призначати якусь роль, спонукати до дії.

Якщо реакції немає, то можна це повторити.

Якщо дитина сидить, то допоможіть їй встати, якщо стоїть, заохочуйте рухи, ефективні дії. Якщо бігає у стані істерики, дезорганізованої поведінки, спробуйте сконцентрувати її увагу на себе і значним, упевненим тоном вимагайте Вам допомогти у чомусь важливому.

3. Поставити питання, які вимагають роздумів, активного мислення.

Емоційний сплеск, який з’явився в результаті екстреної ситуації, треба трансформувати у здатність до ефективного мислення та спілкування.

1. Задайте питання, які потребують активізації мислення, пам’яті, уваги, але не занадто розгорнутих відповідей. Наприклад: «Скільки тобі років?», «Як ти сюди потрапив?», «Скільки часу ти тут знаходишся?».
2. Також важливі питання, що пропонують вибір: «Кому ти хочеш зателефонувати, повідомити?», «Як бажаєш вчинити?» і т.д.
3. Питання про те, що відбулося: «Скільки людей було тут?», «Що відбулося?», «Хто викликав допомогу?», «Хто прибув першим?» тощо. Ця група питань допомагає встановити, розібратися, що відбулося.

Питання змушують людину перейти з пасивного стану до більш активного.

4. Відновлення хронологічної послідовності того, що сталося.

Коротка розповідь про факт травмуючої події, про теперішнє і про найближче майбутнє.

Це допоможе людині відтворити послідовність подій. Від емоційного збентеження, сплутаності думок важливо перейти до розуміння того, що загрозлива подія вже у минулому.

Встановлення хронологічної послідовності подій необхідно, щоб уникнути сплутаності спогадів і посттравматичного синдрому.

Розкажіть коротко, що саме тут сталося і в якій послідовності за схемою:

• минуле (коротко, що відбулося, наприклад: був обстріл);
• теперішнє (наприклад: зараз допомагають дорослі, медики везуть до лікарні тощо), важливо підкреслити, що загрозлива подія завершилася і небезпека вже минула;
• найближче майбутнє: інформування, що відбудеться далі (наприклад: зараз відбувається…, далі ми з тобою вирішимо, як повернутися додому, за тобою приїдуть батьки, тебе доправлять до лікарні тощо).

Дорослий перебуває з дитиною до моменту її передачі батькам чи лікарям, чи іншим уповноваженим дорослим. Важливо, щоб дитина відчувала себе у безпеці. Коли Ви передаєте дитину іншим людям, то обов’язково зафіксуйте її увагу на тому, хто далі із дорослих буде з нею, хто за неї відповідає, хто допоможе.

• Намагаємося допомогти дитині прийняти і раціонально пояснити ті емоції, які вона відчуває, не надаючи прямого емпатичного співчуття, і не намагаючись переконати, наприклад, замість «Ти не міг цьому запобігти», варто сказати: «Ти відчуваєш …… і це нормально для більшості людей у подібних обставинах».
• Не застосовуємо фізичну силу для досягнення цілей психологічної допомоги.
• Не використовуємо заспокійливі медикаменти. Ліки – прерогатива медиків.
• Модель МААСЕ можна використовувати у випадках ДТП, природних та техногенних катастроф, кримінальних пригод, терористичних атак, бойових дій, у випадках травматичної смерті родичів.
• Цю модель НЕ варто застосовувати у разі суїцидальної поведінки, тому що у таких ситуаціях працюють зовсім інші психологічні механізми.
• Модель МААСЕ використовують з дорослими та з дітьми, починаючи зі шкільного віку.

Бажаємо всім сил, здоров’я та миру!